БАТЬКІВСЬКА ЄДНІСТЬ – ВАЖЛИВИЙ ЗАКОН ВИХОВАННЯ

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як я її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий — перспектива її життя і розвитку, її майбутнє. Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку дитина, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків і, по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість.

Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріплюється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей». І зовсім неприпустимо, коли дорослі починають нашіптувати дитині один на одного: «Бачиш, я все ж таки купила тобі модну куртку, хоча батько був проти», «Завжди, доню, звертайся до мене, тому що твоя мати – суха і безсердечна людина» тощо.

Уражає той факт, що подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів. Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча.

Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Своєму кумиру дитина буде дарувати увагу і ласку, любов і повагу, вдячність і доброзичливість. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте нещирою, користуючись конкуруючою батьківською любов'ю (у різних складних або неприємних для неї ситуаціях дитина буде вибірково звертатися або до батька, або до матері). І з неї може вирости хитра, егоїстична, черства і корислива людина.

Уникнути такого небажаного становища не завжди легко, хоча шляхи виходу з нього, здавалося б, очевидні. У педагогіці часто йдеться про єдність вимог з боку вихователів до особистості вихованця. У зв'язку з цим варто звернути увагу на «єдність любові» (точніше, проявів любові) до дитини з боку батьків. Що ж передбачає така єдність? Безперечно, люди різняться між собою не лише тим, як вони люблять, але й тим, як вони виявляють це почуття. Такі якості, як біологічна прив'язаність, чутливість і доброзичливість, є суто індивідуальними. І досягти їх єдності, однаковості вияву (якщо їх немає спочатку) практично неможливо.

Досягти єдності прояву любові й батьківської спільності можна завдяки турботі про дитину, повазі до неї. Батьки домовляються між собою, як чинити в кожному випадку, важливому для виховання, наприклад: як готувати дитину до школи: які закріпити за нею доручення вдома, як організувати читання, заняття спортом тощо. Якщо ж виникли протиріччя, то дитина має почути не ваші взаємні звинувачення, і засудження, а аргументи з обох боків.

Не існує такої сфери життя і розвитку дитини, до якої б ви були байдужі, і немає таких запитань, з яких не можна було б домовитися, прийняти правильне рішення, діяти разом, узгоджено. Якщо батьки справді турбуються про виховання своїх дітей, вони легко долають протиріччя й доходять єдиної думки. Порушення цього правила завдає значної шкоди дітям, спотворює виховання. Ще гірше, коли мати і батько в присутності дітей починають суперечку, нападаючи один на одного, зокрема, щодо питань виховання. Це викликає в дитини тяжкі переживання. Вона любить і тата, і маму, їй складно вирішити – хто з них має рацію. Такі суперечки підривають авторитет батьків, озлоблюють і віддаляють дітей від них.