РОЗВИТОК ТЕАТРАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   Застосування театралізації як творчо педагогічного методу в організації та проведенні свят та розваг .

   1. Актуальність театральної діяльності дошкільників як важлива складова розвитку гармонійної особистості.

   Зважаючи на зміст державних стандартів дошкільної освіти в Україні, особливо важливим орієнтирами для педагогів є показники розвитку дітей у дошкільному віці. Зокрема, про мистецьку активність, як важливу складову гармонійної особистості дитини можна говорити тільки в тому випадку, якщо дитина:

• виявляє активність у музично-естетичній атмосфері розваги і свята;

• вміє співпрацювати з дітьми і дорослими у процесі музично-театральної діяльності;

• співвідносить індивідуальне акторське виконавство з виконавством інших;

• дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

   Такі якості особистості успішно формуються у всіх видах мистецької діяльності дитини, в різних формах організації дозвілля дітей. Але найбільш якісно це проявляється в музично-театральних виставах.

   Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. Об‘єктивний процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвинувся протягом останніх років і утверджується зараз, при всьому позитивному ефекті розвитку інформаційної сфери особистості має і негативний вплив на неї. Стосується це насамперед творчості. Дитина емоційна, чуттєва, сприймання для неї – основа пізнання, орієнтації в навколишньому світі, що є умовою розвитку особистісних якостей. Звідси й корені всебічного формування особистості, які необхідно наблизити до природних можливостей дитини. Передова педагогічна практика звертає увагу на необхідність формування естетичного досвіду дітей. На жаль, серед засобів, що сприяють цьому, мистецтво театру посідає незначне місце.

   Створення дітьми оригінальних театралізованих ігор, формування уявлень – усе це можливе при формуванні готовності театралізованої діяльності як синтезу знань про мистецтво театру, емоційно-позитивного ставлення до нього, здійснення своєї театралізованої діяльності.

   Спираючись на останні досягнення і дослідження вітчизняних вчених у сфері вікової музичної психології слід відмітити, що дошкільний вік – це вік розвитку дитячої музичної діяльності. Дітям все вдається: сприймати та переживати музику, грати на музичних інструментах, самореалізуватися в музичних іграх-драматизаціях.

   Гра дошкільника - це творча рольова гра. Головним рушієм її стає прагнення дитини до нових стосунків із дорослими. Виступаючи у якійсь ролі, дитина діє в уявних умовах. Проте її емоції, бажання, задуми є не уявними, а реальними; дитина не уявляє свої переживання, а переживає їх насправді; виконуючи певну роль, вона вичленовує характерні особливості й відносини дорослих.

   Гра-драматизація, на відміну від рольової гри відтворює не узагальнену дію, а типову для даного персонажу, причому для дитини тут важливі не тільки сам процес зображення, а й якість відтворення. У зв‘язку з цим гру-драматизацію можна розглядати як одну із форм переходу до естетичної продуктивної діяльності з характерним для неї мотивом впливу на іншу дитину.

   Пам‘ятаючи, що у грі за висловлюванням Л.С.Виготського, відбувається становлення людини, вихователь не може тільки спостерігати цей процес. Його обов‘язок – уміло, тонко і тактовно керувати ігровою діяльністю.

   Враховуючи вищевикладене, і пам‘ятаючи, що театр ( та ще й музичний театр) це перш за все - гра, можна зробити висновок про гармонічне поєднання гри і театру у такій формі організації дозвілля дошкільнят, як музично-театралізоване дійство. Актуальність проблеми очевидна, адже дошкільнята психологічно готові ( і це підтверджують вчені-психологи) до театрально-музичної діяльності. Досягнутий рівень музичних та мовленнєвих знань забезпечує їх адекватне художнє сприймання і переживання музичних вистав не тільки як глядачів, а як і творців гри-драматизації з повним розкриттям творчого потенціалу кожної дитини.

   Театр – мистецтво синтетичне, діти дуже люблять цю діяльність, адже театр діє на дитину цілим комплексом художніх засобів, що дає змогу вдосконалювати у дитини психічні процеси, адаптувати її в умовах дитячого садка і здійснювати психогімнастику.

   2. Вплив музично – театрального мистецтва на формування особистості дитини.

   Прилучення дошкільнят до скарбниці вітчизняного та світового музичного та театрального мистецтва має різні форми організації відповідної роботи. Це, передусім, найдоступніша дитині самостійна музично-театральна діяльність. Це музичні заняття, як провідна освітньо-виховна форма.

   Під час проведення занять педагог приділяє велику увагу розвитку самостійності дітей, їхніх творчих здібностей, враховуючи при цьому індивідуальні особливості дитини. Але заняття тривають 15-30 хвилин, а в групі більше 20 дітей. Тому для всебічного розвитку мислення, уяви, так само важливі й інші форми роботи.

   Однією з таких форм є організація мистецько-художньої діяльності дітей під час розваг і дозвілля малюків. Безумовно, що різноманітні музично-театральні розваги – це не тільки втіха і радість для дітей. Це ще й можливість колективного переживання художніх явищ, розвиток пізнавальних інтересів, набуття естетичного досвіду, емоційне задоволення.

   Досить пригадати день музичної, театральної, чи лялькової вистави у дитячому садку. Це завжди особлива “ урочисто-збуджена” атмосфера, як серед дітей, так і дорослих. Обличчя дітей усміхнені, в очах вогники задоволення І непідробна радість. Чи не є ці прояви зацікавленості яскравими проявами любові дітей до театру. Музично-театральне мистецтво близьке і зрозуміле кожній дитині, адже основою його являється гра, найголовніша річ для малюка.

   Театральне дійство, чи музична казка, лялькова вистава чи інсценізована сюжетна гра – це перш за все для дитини свято, нехай маленьке, але свято з посмішками, оплесками і гарним настроєм.

   По-друге, театральне дійство – це розвиток пізнавальних інтересів дітей, удосконалення психічних процесів ( пам‘яті, уяви, мислення). Розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

   По-третє, театр – це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження особистості. Під час гри маленькі актори формують моральні якості, долають недоліки: сором‘язливим – гра дає можливість зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе; невгамовним та неорганізованим – навчитися витримки.

   І ще один важливий аспект – це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення та зображувального мистецтва. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, духовну енергію народу.

   Говорячи про місце музично-театральної діяльності в дошкільному віці, слід відмітити, що ця діяльність має вплив на різні сторони розвитку дітей дошкільного віку.

   Емоційний розвиток. Музично-театралізоване дійство несе в собі багатий потенціал для сприяння емоційного розвитку. Побачене і пережите дитиною завжди викликає сильні емоції, що стає предметом обговорення з однолітками та дорослими. А це в свою чергу стимулює дітей до вигадування власних ситуацій, їх самостійне розв‘язання.

   Соціальний розвиток. Музично-драматичне мистецтво – це могутній інструмент для стимулювання соціального розвитку. Група дітей може спільно занурюватись у театрально-музичне мистецтво (пісні, танці, репризи) й прекрасно проводити час разом. Такі групові заняття або ігри є надзвичайно ефективним засобом для залучення тих дітей, які в іншому випадку просто спостерігали б з боку.

   Мовленнєвий розвиток. Те що і музика, і театр являється стимулами в розвитку мови абсолютно не приходиться сумніватись. Будь-яка мова є ритмічною і мелодійною. Діти мають можливість безпосередньо гратись зі словами ритмічним і мелодичним чином. Музика допомагає дітям розширювати повноту звучання мови, поповнювати словниковий запас. Мелодія сприяє запам‘ятовуванню, отже, дитина запам‘ятовуватиме фрази пісні, які дещо складніші, аніж її природна мова. Драматургічні репризи, діалоги вчать дітей спілкуванню літературною мовою.

   Інтелектуальний розвиток. Музично-театральне мистецтво можна використовувати для стимулювання понять дітей. Поняття “такий самий” – “відмінний”, “добре” – “погано” – можуть вводитись в сюжетну лінію сценарію. Робота над пластичним вирішенням образів героїв вистави поєднують у собі міміку, жести, задіюється все тіло дитини. А це все в свою чергу, надає кінестетичної осмисленості всім рухам дитини у навколишньому просторі. Створення музично-театралізованої вистави, процес надзвичайно трудомісткий і досить тривалий.

   3. Драматургічна основа музично-театралізованої вистави Важливо виділити декілька етапів у роботі над створення сценарію музично-театралізованої вистави:

   1. Підготовчий: Накопичення і формування уявлення про композиційну побудову майбутньої вистави. Вокально-музична підготовка дітей, через прослуховування, знайомство з музичним матеріалом.

   2. Зародження задуму: Вибір тексту для складання літературного сценарію театралізації. Створення мелодійних характеристик діючих осіб казки, складання ритмічних акомпонементів. Робота з дітьми над пластичним вирішенням ролей під час музичних імпровізацій на музичних заняттях.

   3. Розвиток задуму: Вибір засобів художньої виразності, створення варіантів (костюми, декорації, світло, фонограми, ілюстративний матеріал, реквізит).

   4. Оформлення задуму: Створення літературного сценарію. Сценарна розробка вистави (діалоги, мізансцени, музичні номери (вокальні та хореографічні).

   5. Критична оцінка способів реалізації задумів: Важливо для себе з‘ясувати відповідність театралізованої композиції віковим особливостям дітей у сприйнятті матеріалу, - це по-перше. По-друге, відповідність змісту вимогам елементарних правил музичної логіки, мелодії і ритму з точки зору не як театрального режисера, а як музичного керівника дошкільного закладу.

Народна казка – джерело розвитку дитячої творчості.

   Аналізуючи досвід роботи музичних керівників дошкільних закладів у роботі над театралізованими дійствами слід відмітити, що найбільш подобається працювати над народними казками.

   “... Казка і дитина щось таке споріднене, вони так одне з одним зрослися, що якби педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати. Вона там пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...” (Софія Русова).

   “ Без казки, без гри, уяви дитина не може жити... Казка _ це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови.” (Василь Сухомлинський).

   Упевнена, що народна казка – це те джерело дитячої думки, значення якого важко або неможливо перебільшити. Казки дають багаті знання про природу, рослинний та тваринний світ, людей, допомагають фантазувати, тренують уважність, спостережливість, вчать добру, любові, виховують моральні якості дитини, даючи їй поняття про добро та зло, моральність та аморальність вчинків, У казках зібрані цілісні життєві програми. Наслідуючи які дитяча свідомість набуває незамінних чинників життєздатності. А казка покладена на народні мелодії, втілена в життя через декорації, костюми, гру друзів-однолітків, впливає на свідомість дітей на емоційно-психологічному рівні. Ставлення до героїв казки, які діють ось тут поряд з маленьким глядачем, формує над свідомість дитини, а звідси випливає і формування комплексу життєвих цілей та ідеалів. Дитина вчиться вищим формам мислення – абстракції, алегорії, за допомогою метафор, збагачує мову, розуміє натяк, дотеп. Дитина у простій, доступній формі починає розуміти красу слова, його силу, значення. Вчиться любити рідну мову, культуру, бережливо ставиться до всього живого на землі. Казки доступні дітям уже з раннього віку, як за умов родинного виховання, так і в садку. Казка є духовною ланкою між сім‘єю та дитячим садком і навпаки.

    Варто підкреслити, що неабиякий вплив тут має музична палітра казки, адже відомо, що музика несе в собі підвищену сенсорну, емоційну чутливість по відношенню до людей, а в даному випадку героїв казки. Музика не дає конкретних знань, але вона формує на рівні півсвідомості позитивне чи негативне ставлення до тих чи інших подій, особистостей.

    Через казку ми маємо можливість формувати оптимістичне ставлення дітей до життя, що стає таким актуальним в нашому сьогоденні. Казка – це завжди перемога добра над злом, мудрості на тупістю, правди над кривдою. І ось тут, потрібно підійти до практичної сторони у роботі над музично-театралізованим дійством.

   В першу чергу – це задум і його втілення в сценарії, який включає в себе основні блоки (так звані епізоди ) і сюжетну лінію, яка зв‘язує все в одне ціле. Безумовно, простіше працювати з казкою, в якій вже є і сюжет, і конфлікт, і сценарний хід. Але на практиці музичним керівникам дошкільних закладів доводиться працювати не тільки з казками. Наприклад, новорічні свята. Сценарії, як правило, створюють самі, враховуючи вікові особливості дітей, акторські здібності, мовлене вий та емоційний розвиток, матеріальні можливості.

   Коли знайдена сюжетна лінія, виділено конфлікт, можна бути впевненому, що сценарій не розпадеться на окремі фрагменти і театралізоване дійство не перетвориться на звичайний концерт. І тут розпочинається робота над композицією

Композиційна побудова сценарію.

   Композиційна побудова сценарію, як правило, дає можливість логічно викласти події. Композиція – це основний засіб художньо-педагогічної організації сценарного матеріалу. Можна виділити наступні елементи композиції: експозицію, зав‘язку, основну дію, кульмінацію, розв‘язку і фінал.

   Як приклад використання композиційної побудови сценарію можна навести приклад сценарію театралізованої новорічної вистави для старших дошкільнят «У пошуках Кота Мурлики»

  Експозиція: Вступна частина, яка дає дітям необхідний настрій.

  В даному випадку – це святковий вхід дітей в зал, так званий Парад костюмів. Привітання з Новим роком.

   Експозиція, як правило, плавно переходить в зав‘язку.

   Зав‘язка: Подія, з якої починається дія в сценарії, дає поштовх до розвитку всіх наступних епізодів. Зав‘язка повинна бути лаконічною, концентрувати увагу дітей і давати імпульс до розвитку подальших подій.

   У сценарії – це перший вихід з піснею Кота Мур лики. Діалог з поштарем Пєчкіним. Кіт краде із поштової скриньки бандероль від Діда Мороза.

   Основна дія: Вона складається із декількох логічно зав‘язаних, сценарним ходом епізодів, що логічно приведуть до кульмінації та фіналу.

  І. Епізод. Зустріч із Синичкою і подорож на казковому паровозі.

( P. S. Подорож на паровозі – це сюжетний хід)

   ІІ. Епізод. Танець-пісня Ялинок і Сніжинок. Танець-гра з Зайчиком.

   Зустріч з Білченятами.

   ІІІ. Епізод. Подорож до іграшкового магазину.

Танець ляльок, Солдатиків, Клоунів.

   Кульмінація: Найвища емоційна точка, яка висловлює ідею художньо-театралізованого дійства.

Солдатики приводять Кота Мур лику, який просить у дітей допомоги у виконанні його бажання.

   Фінал: Він несе в собі особливе навантаження, подає ідею в концентрованому вигляді.

   Діти виконують прохання Кота Мур лики. Він повертає дітям бандероль з чарівним дзвіночком на передзвін якого з‘являється Дід Мороз.

   Необхідно відмітити, що не дивлячись на єдині закони драматургії в кожному конкретному сценарії повинно бути присутнім авторське “я”, міра творчої індивідуальності, особисті якості музичного керівника, які співзвучні діяльності конкретного дитячого і педагогічного колективів.

   Готових рецептів сценарної майстерності дати неможливо. Сценарії музично-театралізованого дійства – це художній, творчий процес зі своїми складностями і можливими невдачами. Але при бажанні можна навчитися створювати розкішні сценарії, якщо поєднати теоретичні основи та специфічні особливості музичної драматургії з творчою індивідуальністю і організаторськими здібностями музичного керівника і що теж важливо матеріальною базою дитячого садка.

   Коли сценарій вистави створено на арену дій виходить теж дуже відповідальний етап у роботі – підготовчо-навчальний. Підготовча частина стосується перш за все педагогічного колективу. Крім суто технічних справ ( костюми, декорації, ілюстративний матеріал, фонограми, реквізит) необхідно підготувати вихователів до правильного розуміння літературного тексту, режисерського бачення і трактування героїв дійства. Адже саме вихователь буде працювати у групі з дітьми над образами героїв, створюючи ситуації схожі до майбутньої вистави, даючи дітям можливість імпровізувати, проявляти свої творчі начала.

   Навчальна частина та режисерсько - постановчий етап у підготовці музично-театральної вистави, без сумніву лягає на плечі музичного керівника. Він стрижень, навколо якого закрутиться весела карусель пісень, танців та мізансцен з діалогами, що в результаті всіх приведе в чарівний світ дива, що зветься театром.

   Саме в момент, коли творчий задум починає втілюватись в життя, постає питання яким чином організувати навчальний процес дітей, щоб в результаті без надмірних зусиль з боку дітей, вийшла красива, добра і зворушлива казка. Таким виходом може слугувати організація сюжетної гри-драматизації з невеликою підгрупою дітей. Чому ж саме драматизована гра?

   4. Музична драматизована гра – основа музично-драматичного дійства.

   Ігри були й є своєрідною школою фізичного і духовного гарту, пізнання власних нахилів, засвоєння етичних засад, навичок орієнтації у довкіллі. В органічному поєднанні з танком, піснею, акторством ігри розвивають уяву й здібності дитини, тренують її увагу, пам‘ять, кмітливість і спритність. Ігри стають джерелом натхнення, пробуджують потребу до дії й мобілізують внутрішні сили, зумовлюють доброчинні мотиви творчої діяльності, вчать жити за певними правилами, рахуватися з думками інших, привчають до життєдіяльності в суспільстві, викликають естетичну насолоду, створюють добрий настрій.

   Ознайомлюючи вихованців із змістом драматизовано гри, яскраво і точно потрібно розповісти, а інколи, і показати розвиток сюжету, дії персонажів, потім підкріпити це слуханням музики і, нарешті, запропонувати їм погратися.

   Сюжетна розповідь цінна тим, що завжди захоплює дітей, спонукає до діяльності відтворюючи уяву дитини в певній ситуації і на основі музики. У грі вона емоційно вибирає рухи, відповідні розвитку музично-драматичного образу. Потрібно бути уважним до того як вживається дитина в образ, як орієнтується в просторі, ні в якому разі не переривати гру, якщо навіть діти виконують дії не точно. Варто дати змогу їм закінчити гру, а потім робити відповідні вказівки. Рухи і дії, які не вдаються дитині, розучуються індивідуально.

   Показувати дошкільнятам рухи сюжетної гри часто буває необхідно, але потрібно пам‘ятати, що давати трафаретний, єдиний для всіх образ, не можна, щоб не знижувати творчу активність дитини. Працюючи з дітьми середнього віку необхідно показувати кілька приблизних зразків у виконанні рухів на одну й ту саму музичну тему і запропонувати дітям вибрати будь-який з них. Потім дати завдання подумати, як ще можна рухатись під цю музику, щоб було виразно і красиво, Так малюки навчаються відтворювати рухи звірів. У процесі подальшого розучування сюжетної гри керівник робить тактовні зауваження на фоні музики. Коли гра вивчена, діти виразно передають образи, узгоджуючи свої рухи з характером музики.

   Як приклад використання драматизовано гри для дітей середньої групи під час театралізованого дійства, можна навести дві українські народні гри

   “ Ой, чого ти метелику” та “ Питалися жабенята”. Не дивлячись на те, що ігри народні, вони прекрасно вплітаються в сценарій театралізованої вистави “Гарно в лісі восени” за мотивами казки В.Суттєва “Під грибком”.

   У старшій групі гру вивчають за тією ж методикою: сюжетне оповідання - слухання музики – діяльність самих дітей. Драматизовано гра стає більш складнішою та розгорнутою, бо і сама вистава, до якої готуються діти, більш насичена як за музичним матеріалом так і за літературним текстом. Дитина не просто втілюється в образ, вона повинна емоційно і виразно передати характер свого героя.

   Треба відмітити і наголосити на роль музики у грі-драматизації. Музика завжди залишається провідною. Вона доповнює і поглиблює сказане слово. Драматизовано гра – це місток до постановки мізансцен вистави. Діти, поступово, граючись, набувають акторської майстерності, оволодівають певним досвідом і навичками, які прекрасно втілюють і виставі.

   Наступний момент, коли готові актори, готові декорації, реквізит, фонограми - це означає, що прийшов час, щоб цеглинка за цеглинкою скласти театралізоване дійство в одне ціле. І, як правило, коли вкладаєш в дітей душу, то результат буде обов‘язково гарним, адже Вашими помічниками будуть їх величність Музика і Театр.

   Народна гра, музика, театральне мистецтво – це споконвічні геніальні вчителі і вихователі, тож час повернутись до цих незримих педагогів – розумних і лагідних, далекоглядних І передбачливих, від яких не почуєш жодного лихого слова або крику – тільки добро, всеохоплювальна усмішка з ясного, блакитного неба – радійте дітки, ростіть!

   Хочеться відмітити позитивні сторони методу театралізації, як методу художньо-педагогічного. Адже завдяки театралізації ми маємо можливість розвивати творчі та інтелектуальні здібності дітей (артистичність, імпровізацію, здатність до перевтілення збагачення кругозору, самооцінка); вдосконалення координації рухів, жестів, пластики дитини та її міміки; розвивається виразність мовлення (ритм, дикція, інтонаційна виразність). Діти опановують діалогічне та монологічне мовлення. Виховання високих почуттів любові до Батьківщини, відчуття дітьми причетності до духовних скарбів свого народу (пісні, танцю, усної народної творчості), живий інтерес малюків до мистецтва театрального, музичного, художнього.

   Діти..., їх ігрища й розваги... Це особливий світ ще й досі не пізнаного, загадкового, як і весь духовний світ дитини. Не регламентований стереотип, що складається в нашій уяві під впливом численних офіційно рекомендованих бездушних “методичних розробок”. Своєрідний, напрочуд багатий і глибокий своїм дивним, закодованим змістом, світ ігор, світ музики і театру, де панують особливі, можливо найсправедливіші закони. Світ, що відкривається винятково тим, хто справді любить дітей, відчуває й цінить кожен порух молодої душі, вміє пройнятися її життям і відгукнутися. Бо для дітей життя – то насамперед гра.

   Театралізована діяльність дошкільників - нові підходи.

  У розмаїтті засобів впливу на формування особистості дитини дошкільного віку важливе місце посідає театр. Це особливий - синтетичний вид мистецтва, який органічно поєднує в собі художнє слово, драматичну дію, поетику, живопис, музику та літературу. Він допомагає дитині глибше пізнати себе, внутрішній світ, спонукає її до самовдосконалення, викликаючи естетичні почуття та емоції в ходжі театралізованого дійства.

   Театралізована діяльність у дошкільному віці - один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. За Л.С. Виготським "акторська праця є своєрідною творчістю психофізіологічних станів людини " . Вона сприяє розвитку у дошкільнят фантазії, виникнення у їхній уяві яскравих образів літературних героїв, казкових персонажів. Крім того, малюки вдаються до виразного втілення психологічних особливостей персонажів, самостійно добирають для них засоби мовленнєвої( інтонації) та зовнішньої виразності ( виразні рухи: рук - жести, обличчя - міміка, всього тіла - пантоміміка).

   Якщо створити умови для її розвитку , в дитини неодмінно відкриються здібності, закладені в ній природою. Педагоги нашого дошкільного закладу вбачають своє завдання в тому, щоб виявити ці перші здібності і на цьому тлі створити умови для повноцінного розвитку особистості.

   Так вже з раннього віку ми залучаємо дітей до театрально-ігрової діяльності, починаючи із фланелеграфа, театральних та настільних ігор. Для старших дошкільнят - ігри-драматизації та імпровізації (розігрування сюжету без попередньої підготовки). Традиційно використовуємо в роботі з дітьми різні види театрів: настільний, тіньовий, пальчиковий, ляльковий.

   Ознайомлюємо дошкільнят із призначенням та історією театру, з творчістю акторів.

З дітьми працюють досвідчені і творчі педагоги, які враховуючи педагогічний досвід, ніколи не зупиняються на досягнутому. Оновлюючи навчально-виховний процес, відшуковують нові форми та методи організації театралізованої діяльності. Тому виникла ідея організувати нетрадиційний театр.

   Творча група педагогів, зацікавлених цією проблемою . розпочала роботу над створенням "театру на фартухові ", який докорінно змінює традиційний погляд на організаційний аспект театралізованої діяльності дошкільників. Оскільки для ефективного показу вистави важливо все: які декорації та їх розміщення, які ляльки, яка ширма , де сидять діти, то педагогу приходиться витрачати час для вирішення таких організаційних моментів. А даний вид театру надає можливість вихователю, одягнувши театр-фартух, відразу розпочати виставу. І вже за хвилину декорації рухаються разом з акторами , вихователь вміло маніпулює ляльками, вдало доповнюючи їх мімікою, жестами, засобами мовленнєвої виразності.

    Робота над створенням нового театру - це політ фантазії, чудовий спосіб проявити творчі здібності дітей, педагогів, батьків, можливість перетворення звичайних, на перший погляд, предметів на казкових героїв, декорації. Для виготовлення фартухів педагоги використали яскраві , різнокольорові тканини, які найбільш вдало підходили для розміщення декорацій: для зимового сюжету( «Рукавичка», фото 1) - фартух блакитного кольору, для зображення лісу ( «Котик і півник», фото 2,3 - зеленого кольору), зобразити сюжет у виставі «Кривенька качечка » (фото 4) допоміг жовтий колір, і т.д.

   Декорації виконані в таких кольорах, щоб вони не «подавляли» ляльку, а «працювали» на неї і на сценарій в цілому.

    Ляльки та декорації виготовлені з різного покидькового та природного матеріалу: тканини, хутра, ниток, паперу, поролону, соломи, гілок, штучних квітів,стрічок та іншого підручного матеріалу. В процесі роботи педагоги вдало поєднали різні техніки створення персонажів.

    Створивши перший театр на фартухові «Котик і півник», педагоги помітили, що такий театр викликає у дітей інтерес до постановки, розуміння сюжету; дає можливість взаємодії «актор - глядач», швидкої та зручної зміни декорацій (ляльки та декорації кріпляться на липучки ), компактність зберігання та зручність переносу та облаштування ( всі ляльки та декорації знаходяться в окремих кишеньках).   

    Також даний вид театру забезпечує можливість показу театралізованих вистав на прогулянках в теплу пору року, а зокрема в літній оздоровчий період, коли потрібно забезпечити максимальне перебування дітей на свіжому повітрі.

   З успіхом використовуємо театр на фартухові в навчальній діяльності, коли потрібно порахувати героїв, закріпити навички орієнтування в просторі, форму предметів та інше. Адже знання, отримані разом із враженнями, досить міцні і глибокі.

   Тож до послуг малюків нашого садочка вже готові яскраві, виразні, колоритні театри: «Колобок», «Ріпка», «Рукавичка», «Котик і півник», «Колосок», «Кривенька качечка», «Троє поросят», «Червона шапочка» .

Використання різних видів театрів в виховній роботі з дітьми дошкільного віку, їх значення для розвитку дитини.

   Усна народна творчість та художня література супроводжують людину від народження та протягом всього життя.

   Компетентність у мистецькій діяльності дитини визначається рівнем розвитку естетичного сприймання об’єктів та явищ, умінням добирати різні засоби реалізації задуму, виявляти творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього.

    Дитина здатна емоційно відгукуватися на прояви естетичного як в житті так і в мистецтві, виражати свої почуття у різних видах мистецької діяльності, в тому числі і театральної. Дістає задоволення від спілкування з творами мистецтва різних видів театральних спектаклів та виявляє себе емоційним та естетично чутливим глядачем. Здатність до співпереживання персонажам, розуміння змісту дійства, вистави, усвідомлення колективного характеру дієтворення, розуміння художнього образу – усе це робить дитину прекрасним поціновувачем театрального мистецтва.

   І хоча в умовах сьогодення, книжка дещо поступилася комп’ютерним іграм та мультиплікаційним фільмам, за умови, якщо вихователь творча особистість, він обов’язково знає як зацікавити дітей, повернути обличчям до художнього слова. Вихователь буде намагатися використовувати ініціативні форми застосування дітьми літературних творів, звернення до художнього слова.

   Ознайомлення з літературними та фольклорними творами позитивно впливає на розвиток моральної комунікативно – мовленнєвої , фізичної, інтелектуальної сфери дитини, а особливо на розвиток мовлення дітей. На уміння формувати і висловлювати думки, вести діалог, тощо.

    За твердженням психологів, жоден вид дитячої діяльності не має такого колосального впливу як самостійна театральна діяльність.

   Особливе місце в роботі вихователя займає театралізація художніх творів для дітей та безпосередньо самими дітьми.

    Цей вид роботи викладає труднощі і у студентів-практикантів педагогічного навчального закладу під час проходження навчальної педагогічної практики.

   Спостереження за навчальною практикою студентів дає можливість зробити висновок про те, що з одного боку студенти недооцінюють використання різних видів театрів в роботі з дітьми, з іншого – невміння студентів користуватися різними театрами в роботі з дітьми. Цьому слід навчатися і ми приділяємо на заняттях велику увагу для формування майбутніх вихователів певних умінь щодо цього питання. Одним з завдань педпрактики є проведення розваг з дітьми дошкільного віку, серед яких можуть бути і розваги театралізованого змісту художніх творів та творів народної творчості.

   Для дошкільників, такі автори, як Караманенко А. та Караманенко Т. рекомендують використовувати такі види театрів: пальчиковий;

різні види настільного театру: картинок, театр тіней, іграшок;

   Зазначені види театрів рекомендують використовувати у всіх вікових групах, але з певним ускладненням, з урахуванням віку та рівня розвитку дітей.

    Вимоги до показу спектаклю театру картинок: текст інсценізованого твору вихователь повинен добре знати напам’ять, розповідати дуже виразно, обігруючи голосом кожного персонажа. Декорацію розміщувати на столі-сцені так, щоб вона не заважала дітям бачити персонажів. Своїм поглядом, спрямованим на того персонажа, який зараз говорить, вихователь також допомагає дітям легше зрозуміти це.

   При показі театру тіней вихователь використовує тільки ті твори, які дітям добре відомі, щоб вони могли легко впізнати в силуеті той чи інший образ зі знайомого твору.

   Для театру іграшок бажано використовувати іграшки, виконані з однакового матеріалу (пластикові, м’які та ін.). Не використовуються в цьому виді театру тексти творів героїчного спрямування та казки, тому що не може іграшка передати героїзм, або казковість.

   Особливі вимоги ставляться до театру Петрушки, складові якого є:

сценарій

декорація

музичне оформлення

художнє слово

техніка водіння ляльок

    Сценарій театру Петрушки передбачає, що, навіть, знайомий твір для дітей повинен нести в собі нове: можна додати персонажі і їх дії, монологи, тобто вплести в сюжет бажано позитивні вчинки.

   Обов’язково слід уникнути авторських слів, віддати їх різним персонажам, або ввести персонаж розповідача: Петрушку, казкаря, бабусю…

    Наповнити зміст сценарію такими малими фольклорними жанрами, як прислів’я, приказки, загадки, лічилки. Добре, коли, наприклад, загадки відгадують діти-глядачі, у яких складається враження, що вони безпосередньо беруть участь в спектаклі.

    Краще, коли спектакль завершується виконанням пісеньки про дружбу, особливо коли діти будуть підспівувати лялькам-виконавцям, тобто пісенька повинна бути знайома дітям.

    Вимоги до декорації спектакля: декорація повинна створювати у дітей позитивний емоційний стан, сприяти розумінню змісту спектаклю, доповнювати його. Декорація повинна бути яскравою, естетичною, гігієнічною, умовно пропорційною між собою (наприклад – дерево і кущ, стіл і стілець), а також по відношенню до ляльок (лялька і ліжко, або лялька і будинок, дерево, тощо). Не повинно бути зайвої, не задіяної в спектаклі декорації: є на небі сонечно, хай хтось з персонажів зверне на нього увагу «Як тепло сьогодні, як яскраво світить сонечко…», якщо є грибочки на сцені, потрібно щоб хтось з персонажів зібрав їх…

   Особливе значення в спектаклі має його музичне оформлення, яке апелює до естетичних почуттів та налаштовує на емоційне сприймання спектаклю. Музика повинна розпочинати спектакль, доповнювати персонажів, їх вчинки, взагалі вести сюжет спектаклю, викликати у дітей позитивні емоції. Велике значення має озвучування тексту сценарію, ті монологи, які вкладені в мову ляльок. Треба голосом якомога яскравіше розкрити кожен образ, до того ж зробити це таким чином, щоб діти не впізнали голос свого вихователя, який працює в даний момент за ширмою, тому що це буде відволікати дітей від сюжету спектаклю, оскільки увага у дошкільника нестійка. Треба пам’ятати, що за ширмою голос змінюється, глохне, тому текст варто промовляти значно голосніше і чіткіше, ніж у повсякденному житті. Текст сценарію потрібно знати напам’ять, тому що водіння ляльок та їх мова вимагають певних зусиль , щоб поєднати їх під час проведення спектакля.

    Водіння ляльки на ширмі вимагає ретельної підготовки і вправляння, щоб особи «ожили» на сцені під час спектаклю. Як і в декорації слід дотримуватись певних вимог до ляльок: естетичних, гігієнічних, педагогічних. Якщо перші дві вимоги зрозумілі, то слід зупинитися на педагогічних вимогах. Особливо це стосується негативних персонажів. Вони не повинні бути страшними, щоб діти-глядачі не злякалися їх, озвучування їх монологів теж не повинно бути зафарбоване «страшним» голосом.

    Певні вимоги ставляться до техніки водіння ляльок: як лялька з’являється на ширмі, як йде зі сцени, їх хода… Мізансцени спектаклю потрібно визначити заздалегідь. Пам’ятати, що коли розмовляють дві ляльки на ширмі, та що «зараз» говорить, мое злегка рухати «рукою», «головою»; та що слухає, повинна бути статичною, тоді дітям буде легше сприймати і розуміти, хто зараз говорить.

   Дуже цікавою і педагогічно корисною для дітей є підготовка спектаклю безпосередньо дітьми старшого дошкільного віку для дітей молодших.

   Вихователем ведеться ретельна робота з дітьми щодо вивчення ролей спектакля, техніці водіння ляльок, підготовки разом з дітьми декорації, вправляння з лялькою на ширмі, а вже потім показ готового спектаклю дітям іншої групи. Результат такої кропіткої роботи має неоціненний педагогічний вплив на дітей як тих, що задіяні в спектаклі, так і тих, які його переглядають.

    Отже, питання розваг визначених в різних видах театрів цікаве і для дітей, і для дорослих, які готують спектакль в будь-якому виді театрів і потребує ретельної підготовки, тільки тоді воно може досягти тієї педагогічної мети, яка ставиться педагогом.

   У кожній дошкільній установі, бажано мати куточок театру, осередок театральної діяльності, який повинен бути обов’язковою складовою предметно – просторового середовища з третього року життя дітей, для того, щоб діти мали вільний доступ до театральних іграшок, елементів, костюмів і ширми, використовували за власним бажанням без вказівок вихователя.