«Мовлення дорослих – взірець для наслідування».

Так улаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мов­леннєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять слово машина, називають її звуком, що нагадує ревін­ня мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбу­вається тому, що дитина спочатку навчається розрізня­ти немовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтують­ся на слово, а не звуконаслідування. Минає час, сло­во з'явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов'язане це з недостатньо натренованими м'язами язика. І по­ки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарата, вона вимовлятиме слова неправильно, неви­разно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.

Але рано чи пізно самостійно або за допомо­гою логопеда складні звуки починають з'являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в яки­хось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, до­сить було б назвати їх для дитини — і проблема розв'язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам'ятати ви­мову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити від­разу два звуки, а от коли який — незрозуміло (мар­мелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час замі­няла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з'явився на його місці звук [р]. Добре, що ра­кета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеть­ся це? Як довго триватиме цей період?

Що робити?

По-перше, не панікувати. Головне правило для бать­ків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спіл­куванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправиль­ну вимову. Тільки таким чином вона почне запам'ято­вувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого не­вміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме до­сягнення результату. Дитині в цей момент дуже важ­ко: посилено працює слухомовленнєва пам'ять, слухо­ва увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді ви­правлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіля-ко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашої допомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.

Чи минеться це?

Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плу­тала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але во­ни страждають на порушення психічних функцій. Поці­кавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам'ятають і зможуть розповісти не од­ну безглузду історію, пов'язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у ди­тини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам'ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років узагалі жодних вад у мовленні дитини бути не по­винно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацією до логопеда. У середньому, одна пара звуків установлю­ється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього тер­міну пов'язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявля­ти бажання допомогти своїй дитині.

Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказів­ка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб'є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, по­трібно використовувати дидактичні ігри.

Для диференціації звуків [с — ш] можна використо­вувати гру з м'ячем. У ній м'яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м'яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м'яч полетить угору.

Аналогічно можна використовувати і для звуків [з — ж]. Спочатку дитина сама тримає м'яч у руках. По­тім м'ячем командує логопед. Можна кілька разів по­спіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметь­ся ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чи­ном язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.

Гра «Свистить — сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям по­трібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.

Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.

Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.

Для диференціації звуків [з — ж] можна провести гру «Пила».

Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».

Дорослий. Заверещала пила.

Разом. З-з-з-з

Дорослий. Задзижчала, як бджола.

Разом. Дж-ж-ж-ж.

Дорослий.

Поламалася пила,

Навпіл тріснула вона.

Треба майстра викликати

І спочатку починати.

Взаємодія вчителя-логопеда, вихователя і батьків — запорука успішної корекційної роботи з дітьми, які мають вади мовлення.

Вади звуковимови з проявами недорозвинення фонематичного сприймання найбільш поширені у дошкільників. Якщо ці вади не пов'язані з вадами слуху, з тяжким недорозвиненням у дитини лексич­ної та граматичної систем, їх визначають як дислалію або ФФНМ (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення).

Такі дефекти спричинені функціональною незрілістю мовлен­нєво-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем влас­ного мовлення, а також анатомо-фізіологічними дефектами мовлен­нєвого апарату. При цьому спостерігається неправильна вимова зву­ків, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення су­проводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, звукового аналізу).

Для подолання мовленнєвих вад корекційно-педагогічна робота спрямована в таких напрямах:

1.Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів:

Ø корекція мовленнєвого дихання і голосу;

Ø розвиток артикуляційних рухів та певних особливостей якості цихрухів — їх сили, точності, координованостї, синхронності;

Ø розвиток кінестетичних відчуттів.

2.Корекція дефектів звуковимови:

Ø постановка звуків та їх автоматизація;

Ø диференціація звуків;

Ø розвиток самоконтролю;

Ø формування активного самостійного спілкування.

3. Корекція фонематичного розвитку:

Ø формування звукових образів слів;

Ø розвиток фонематичного аналізу.

4. Удосконалення навичок граматично правильного мовлення:

Ø диференціація предметно-синтаксичного значення грама­тичних морфем;

Ø формування навички їх практичного виокремлення;

Ø формування спрямованості уваги на граматичне оформ­лення мовлення;

Ø формування уміння вживати різні типи синтаксичних кон­струкцій речення;

Ø розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

5.Розвиток активної пізнавальної діяльності, невербального
мислення, пам'яті, уваги, зорового гнозису.

Процес корекційної роботи має коригуючий і розвивальний характер. Удосконалюється усне мовлення дітей, та інтелектуальний розвиток, використовється система фонетичних та мовленнєвих вправ. Діти, виконуючи вправи, практично засвоюють чітку звуковимову, лексику та гра­матику.

Корекційно-педагогічна робота будуєтьсяв ігровій формі за принципом «від простого до складного» і спрямовуємо на позитив­ний результат.

«Спільні зусилля дорослих — запорука успіху».

Для того щоб забезпечити ефективний процес корекційно-педагогічної роботи, створюються належні умови це —тісний взаємозв'язок вчителя-логопеда з ви­хователями та батьками вихованців.

Після детального об­стеження дитини вчитель-логопед ознайомлює вихо­вателя з особливостями її мовлення. Для ефективнішої роботи дітей поділяють на під-групи відповідно до порушень у мовленні. У загальну систему роботи на заняттях та у повсякденному житті вихователь включає багато різних цікавих ігор та завдань, спрямованих на фор­мування чіткої звуковимови та правильного граматичного мовлення. Враховуючи те, що вихователь спілкується з дітьми протягом більшої частини дня, саме на нього покладено функцію автоматиза­ції поставлених звуків у мовленні дітей. Вихователь продовжує формувати у дітей здатність і бажання контролювати себе, спілкува­тись, спираючись на зразок чистого мовлення. На базі чіткої вимови звуків педагоги формують та розвивають у дітей:

ü активний та пасивний словник, зокрема через словотво­рення;

ü уявлення про морфологічний склад слова та його зміни у ре­ченні;

ü уміння правильно будувати прості, поширені, складні ре­чення;

ü зв'язне мовлення, навчаючи складати розповіді з опорою на предметні, сюжетні картинки, переказувати оповіда­ння, казки;

ü стійку увагу, пам'ять, логічне мислення.

Тісний контакт вчителя-логопеда, вихователя та батьків поліп­шує спільну творчу діяльність і дає можливість дошкільнятам досягти гарних результатів у подоланні мовленнєвих вад.

Вчитель-логопед планує корекційну роботу, передбачаючи в ній низку послідовних методівнавчання, які обов'язково використовує у своїй роботі і вихователь. Це такі методи:

ü вправи для розвитку слухової уваги та фонематичного сприймання;

ü вправи для подолання вад мовленнєвої моторики — підготовчі артикуляційні вправи для розвитку рухомості органів
периферичного мовленнєвого апарату, корекція дрібної та
загальної моторики;

ü усунення дефектної звуковимови;

ü формування вміння диференціювати у самостійному мов­ленні звуки, схожі за артикуляцією та звучанням;

ü формування чіткої звуковимови завдяки введенню звука в повсякденне мовлення, що передбачає повну автомати­зацію навичок його вимови.

Вихователь, спостерігаючи за ро­ботою вчителя-логопеда використовує ті ж самі методи і прийоми, звертає увагу на звуковимову дітей, граматичне оформлення фраз тощо. На прогулянці та у другій половині дня закріплює з ді­тьми отримані знання та на­вички, використовуючи ті самі прийо­ми, або ускладнюючи їх за рекоменда­цією вчителя-логопеда.

Вихователь увесь час спілкується з дітьми, вправляючи їх в активному мовленні, зацікавлюючи, викликаючи у малюків бажання спілкуватися як здорослим, так і з дітьми.

Налагодити тісну взаємодію між вчителем-логопедом, вихователем та батьками вихованців допомагає «домашній логопедичний зошит», в якому вчитель-лого­пед занотовує завдання, розміщує сю­жетні та предметні картинки, дидак­тичні ігри, оповідки, загадки, чистомовки тощо. Батьки, отримують зо­шит на вихідні.

Для того щоб дитина навчилася чітко й зрозуміло вимовляти звуки та слова, правильно користуватися голосом, вона має навчити­ся напружувати слух, сприймати та розрізняти різні звуки, зокрема, і звуки рідної мови. Ця здатність не з’являється спонтанно її слід розвивати.
Фонематичний слух — тонкий систематизований слух, здатний здійснювати операції розрізнення і впізнавання. І робити це найліпше у процесі фонем, що становлять звукову оболонку слова, ігор, які активновикористовуютьу своїй роботі і вчитель-логопед, і ви­хователь.

Розвиток фонематичного сприймання слід починати на матері­алі немовленнєвих звуків і поступово охоплювати всі звуки мовлен­ня: від звуків, які діти вже засвоїли, до тих, вимова яких у дітей лише формується та вводиться у самостійне мовлення.

У всій системі логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання чи не найскладніше — навчити дітей диференціювати фонеми. Ця робота здійснюється поетапно, а саме:

§ розпізнавати немовленнєві звуки;

§ розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієн­туючись на ті самі звуки, слова; розрізняти слова, близькі за звуковим складом;

§ розрізняти склади;

§ розрізняти фонеми рідної мови; проводити звуковий аналіз.

На першому етапі дітивчатьрозпізнавати немовленнєві звуки. Ця робота сприяє розвитку та концентрації слухової уваги і пам'яті дітей, збагаченню їхнього дієслівного словника. З цією ме­тою проводяться різні ігри та вправи.

«Що почули? Розкажіть». Педагог пропонує прислухатись і відтворити почуті немовленнєві звуки (на прогулянці, в коридорі, роздягальні тощо).

«Що шумить? Що капає? Що стукає, шарудить, брязкає? Хто сміється?»Педагог створює відповідні звуки (шурхіт, брязкання, стукіт тощо) і пропонує дітям їх відтворити. Як їх можна назвати?

«Тихо — голосно». Педагог пропонує знайти заховану іграшку, орієнтуючись на звук брязкальця, бубна або плескання в долоні. Якщо створене педаго­гом звучання голосне — іграшка близько, а якщо тихе — іграшка знаходиться далеко.

«Упізнай за звуком».Педагог розкладає на столі декілька іграшок, що звучать, демон­струє кожен звук, пропонуючи дітям його запам'ятати. Потім діти заплющують очі, а педагог створює ритмічний звук певною іграш­кою. Педагог пропонує відгадати, що звучить, відтворити заданий ритм та назвати дію (пищить, брязкає, торохтить тощо).

Після того, як діти навчилися розпізнавати різні немовленнєві звуки, вонинавчаються їх розрізняти висоту, силу і тембр голосу.

«Упізнай за голосом». Діти стають півколом. Вибирають одну дитину. Вона повертається спиною до інших, заплющує очі. Діти по черзі кличуть дитину, а вона має відгадати, хто її покликав.

«Близько — далеко».Педагог показує дітям картинку із зображенням, скажімо, потягу і запитує: «Як гуде потяг?» (У-у-у.) Потім пояснює: «Якщо потяг да­леко, то звук тихий, а якщо близько — гучний». (Пояснення супро­воджує показом.) Діти відтворюють звук потягу гучно чи тихо — відповідно до команд педагога «близько», «далеко».

«Хто які звуки видає?». Педагог роздає дітям картинки із зображеннями тварин та їхніх дитинчат, разом з дітьми звуконаслідує їх, розрізняючи голос до­рослих тварин та їхніх дитинчат (низький та високий). Потім діти самостійно відтворюють звуки тварини.

Навчаючись вслуховуватись у світ оточуючих звуків, граючись з ними, дитина формує свій слух, намагається наблизити звучання своєї мови до мови тих, хто поряд. Тому що без повноцінного сприй­мання фонем, без чіткого їх розрізнення, неможлива їх правильна вимова. Для того щоб навчити дітей розняти слова близькі за звучан­ням, можна використовувати такі ігри:

«Упіймай слово». Педагог показує дітям картинку і називає її, скажімо, «Котик». По­тім пропонує дітям уважно слухати слова. Якщо діти почують сло­во «котик», то мають плеснути в долоні — «упіймати слово», а як­що прозвучить інше слово — присісти. Після цього педагог прого­ворює низку слів, що відрізняються лише одним звуком: котик — мотик — дотик— котик — ботик — котик— ротик...

«Назви предмети так, як я». Педагог виставляє в один ряд картинки із зображенням предметів, назви яких схожі за звуковим складом, скажімо: дім, дим, коса, ко­за, бак, мак, сік, бік, кит, кіт, ліс, лис. Ознайомлює дітей з назвами картинок. Потім називає кілька слів і пропонує дітям запам'ятати, назвати та відібрати картинки у заданій послідовності. Починати можна з 3 — 4 слів, поступово збільшуючи їх кількість.

Перш ніж навчати дітей розрізняти склади, доцільно ознайоми­ти їх зпоняттям «склад».

«Який склад зайвий?». Педагог пропонує дитині прослухати складовий ряд (па-па-па-ту; ка-ка-та-ка; да-да-&у-да тощо) і визначити зайвий. Зайвим вважа­ється той склад, який має інше звучання. Визначати зайвий склад можна, плеснувши у долоні, піднявши кружечок певного кольору тощо.

«Відгадай слово». Педагог виставляє картинки і промовляє перший склад, а дитина шукає відповідну картинку і називає слово, яке починається з на­званого складу.

В навчанні розрізняти фонеми рідної мови використовуєтьсядиференціація голосних.

«Кольо­рові звуки». Педагог пропонує дітям по три кружечки і пояснює, що звук «а» живе в червоному кружечку, «о» — в зеленому, «у» — в синьому. Потім пропонує погратися зі звуками:

• педагог називає звук, а діти піднімають кружечок відповід­ного кольору;

• педагог викладає кружечки, а діти по черзі відтворюють звуковий ряд відповідно до кольорового ряду;

• педагог озвучує звуковий ряд — діти будують кольоровий.

Опанування дитиною звукової сторони слова — складний, але дуже важливий процес. Адже уміння аналізувати звукову структуру слова гарантує в майбутньому грамотне письмо. Тому на цьому етапі роботи діти спо­чатку вчаться самостійно вио­кремлювати певні звуки зі слова, а пізні­ше — аналізувати його звукову структу­ру. При цьому вони навчаються:

§ дослуховуватися до звучання слів;

§ самостійно визначати послі­довність звуків у слові;

§ відчувати звук як окремий елемент слова;

§ розрізняти голосні та приго­лосні звуки за вимовою;

§ розрізняти тверді та м' які приголосні за звучанням та артикуляцією;

§ ділити слово на склади.

На етапі ознайомлення дітей зі складами, відтворюючи скла­довий ритм плесканням у долоні, вони навчаютьсяна слух за допомо­гою ритму ділити слова на склади і визначати кількість складів у сло­ві. Після того, як діти навчилися розрізняти голосні й приголосні зву­ки, вони розділяють слово на склади, спираючись на голосний звук — складів у слові стільки, скільки голосних звуків.

Коли діти гарно навчаться ділити слово на склади, вони ви­значаютьнаголошений склад, наголошений голосний звук. Дорослому необхідновесь час стимулювати активність дітей підбадьорюванням.Діти люблять ігрові ситуації, у грі вони легше запам'ятовують матеріал, намагаються проявити свої знання, індивідуальність, праг­нуть використовувати поставлені звуки у мовленні.