Ви увійшли як Гість | Група "Гості"
Головна » Файли » Консультацїї для батьків

КРИЗА 3-4 РОКІВ
2018-11-06, 3:00 PM

Центральною функцією, що визначає всі інші процеси, стає пам'ять. До 3 років дитина розвивалася за рахунок сприйняття зовнішнього світу, тобто вона була цілком у владі середовища, була ним керована. На четвертому році життя завдяки пам'яті, життєвому досвіду дитина починає здобувати своє «Я», стає досить незалежною від оточення. Разом із психічним дозріванням особистості відбувається стрімкий фізичний розвиток дитини. Дитина не тільки вже усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні, в обслуговуванні себе. Відповідно, у вихователів та батьків "ламаються" старі шаблони, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати.

Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків.

Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. важкий час для батьків. Але від того, як вони поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною, або боязкою і невпевненою у собі.

Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім'ях, де дитина єдина.

Криза 3-х років належить до найгостріших. Гостра не лише для дитини, але у більшою мірою і для батьків. Дитина стає некерованою, виявляє агресію. Поведінка майже не піддається корекції. Так у дітей часто починається криза трьох років, криза може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона протікає яскраво і виражено, в інших навпаки - непомітно. Криза починається і завершується непомітно, афективні спалахи, примхи, конфлікти з близькими - ось це основна прикмета трьох років.

Постає питання: а що ця криза дає моїй дитині? Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності — настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являєтьсязагострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

У період кризи поведінка малюка може стати непередбачуваною, імпульсивною і в основному негативно направленою. Це маленький руйнівник, котрий всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

«Криза 3 років» характеризується такими симптомами:

  1. Негативізм — це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, усупереч проханням або вимогам старших і навіть власному бажанню. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди й власним інтересам дитини. За яскравої форми негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Як тільки дорослий погоджується з нею, вона відразу змінює власну «думку» на протилежну.

Суть негативізму: Дитина нібито випробовує в спілкуванні слово «ні», освоює багатий спектр людських відносин. Негативізм зазвичай з'являється лише в спілкуванні з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина зазвичай слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Що робити? Іноді негативізм дитини виглядає досить смішно і безглуздо: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "це не собака", або ще щось подібне в цьому дусі. Можна показати дитині цю безглуздість, почати самому все заперечувати, м'яко передражнити дитину: "Ти будеш їсти кашу? Та ні, не будеш!". Або у відповідь на все що посить дитина - заперечувати їй у відповідь.

  1. Упертість — дитина наполягає на своєму не тому, що їй чогось дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона це взагалі зажадала.

Суть упертості: Дитина ніби перевіряє, чи може вона щось вимагати та чи виконають цю вимогу. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю - завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети. Раніше дитина була під владою афектів, щохвилинних бажань і наполегливо цього домагалася, вона була нібито зачарована предметом і її до нього «тягнуло», а ступінь наполегливості виражався в силі, із якою дитина тягнулась до предмета, у концентрації уваги на цьому предметі. Мотивом упертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм першим рішенням і нізащо не хоче від нього відступати, навіть якщо обставини змінились.

Що робити? Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються його "піддіти", наказують йому, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я". Загалом краще погодитись з дитиною, якщо те, на чому вона наполягає, не становить загрози для її життя.

 

  1. Норовливість — це центральний симптом для «кризи З років». Від негативізму норовливість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, який у цей момент спонукає дитину до тієї або іншої дії, а норовливість, у свою чергу, спрямована проти норм поведінки, установлених для дитини. Тут позначається «норовлива установка» стосовно всього способу життя, що склався до 3 років, до норм, які пропонуються, до іграшок, що цікавили колись. Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовливість відрізняється тенденційністю. Дитина бунтує, її незадоволене, зухвале «Та ну!» виражає тенденцію в тому розумінні, що воно дійсно пройняте прихованим бунтом проти того, із чим дитина мала справу раніше. Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, звичних дій (не хоче чистити зуби, вмиватися), але й взагалі проти існуючого укладу, правил.

Суть норовливості: дитина хоче відчувати, що вона володіє ситуацією і може управляти власним життям як хоче.

Що робити? Якщо норовлива поведінка дитини не несе загрози і небезпеки її життю - дозвольте їй пару раз не вмитися чи не почистити зуби. Після цього через деякий час розкажіть казочку чи віршика дитині про те, як зайчик не почистив зуби і як вони в нього боліли, або як ведмедик-замазура не хотів вмиватися і як з нього сміялись всі звірятка. Простір для Вашої фантазії є безмежним. Дайте дитині ілюзію вибору у дусі: "Обирай, що тобі більше подобається - почистити зуби чи піти до стоматолога, щоб він їх лікував?". Навряд чи дитина захоче піти до стоматолога.

 

  1. Свавілля — дитина все хоче робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає вмінь. Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у нього не вистачить умінь або сил їх виконати.

Суть свавілля: дитина відчуває гордість і піднесення від того, що вона вже багато чого вміє робити самостійно, і в неї виникає відчуття, що вона зможе абсолютно все. Їй необхідно навчитися оцінювати свої сили, і це найкраще вийде саме в цьому періоді.

Що робити? Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому не під силу, тільки впевніться, що дитина не отримає фізичні пошкодження під час спроби.

5. Протест-бунт — уся поведінка дитини набуває рис протесту, начебто дитина перебуває в стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними. Постійні дитячі сварки з батьками стають звичайним явищем.

Суть протесту-бунту: зазвичай під час кризи 3-х років симптоми можуть накладатися один на інший, в цілому створюється не дуже приємна, на перший погляд, картина поіведінки дитини, котра має вигляд суцільного протесту-бунту.

Що робити? Дайте дитині зрозуміти, що її думка є важливою для Вас, що Ви її поважаєте, погодьтесь з дитиною, якщо ситуація, що виникає, не становить загрози для її життя.

  1. Знецінювання дитиною особистості близьких. Малюк може почати ображати матір або батька, близьких людей (дідуся, бабусю) лайливими словами, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок, замахується на них, начебто вони живі, відмовляється грати з ними, може їх кидати, рвати, розбивати. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це стосується речей, які самі по собі жодних неприємностей не завдають.

Суть знецінювання: в тому, що дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, і якщо щось зробили не так, як того хоче дитина, то вона дратується і злиться. Потрібно враховувати, що дорослі зовсім інакше реагують у відповідь на обставини, котрі склались не так, як вони хотіли - в них уже є своєрідна соціальна "маска" (Мати насварила дорослу дочку, та зціпила зуби і мовчки пішла в свою кімнату, хоча маленька дитина на її місці почала б плакати), а в маленьких дітей такої "маски" ще немає, дитина реагує безпосередньо, так, як вона вміє. І коли вона кричить на матір "Ти погана, я тебе не люблю!" - це означає, що дитина просто розсерджена, і ситуація, що склалася, є дуже важливою для неї.

Що робити? Не загострювати увагу на лайливих словах, не лаяти дитину за таку поведінку. Відволікти її увагу, переключити на щось інше. Можна також присісти перед дитиною і сказати "Сонечку, я знаю, ти сердишься на мене за те, що я тобі не дала праску, але я не хочу щоб ти обпікся. Я тебе дуже люблю і хвилююся за тебе". Якщо дитина виривається, не хочу слухати Вас - не наполягайте, це можна зробити й пізніше.

Як не варто реагувати на образливі слова дитини

  • У відповідь роздратуванням. Не потрібно кричати на дитину і лаяти його за те, що він сказав. Його слова - це тільки прояв одного з внутрішніх мотивів, який потрібно зрозуміти;
  • Фізичною агресією. У деяких батьків виникає спокуса шльопнути дитини в «виховних» цілях. Звичайно, дитина може замовкнути від страху, але лише утвердиться в правильності того, що вона сказала;
  • ою
  • Поступками. Одна з найбільших помилок, що ведуть до закріплення маніпуляцій, - це дозволити дитині те, що було заборонено, аби вона не думала, що ви її не любите.
  1. Деспотизм або ревнощі. Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному. У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення малюка до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно оточуючих. Так, "мати не повинна йти з дому, вона має сидіти в кімнаті", як дитина цього вимагає. Їй повинні дістати все, що вона хоче. Дитина намагається повернути той стан, який був у ранньому дитинстві, коли фактично виконувалися всі її бажання. У родині ж із кількома дітьми цей симптом називається симптомом ревнощів: стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку виявляється та ж тенденція до панування, деспотизму, до влади — як наслідок ревнивого ставлення до інших дітей.

Що робити? Дитина хоче впевнитися, що її так само люблять, як і раніше, і тому «перевіряє» батьків, щоб знати, що нічого в їх любові до дитини не змінилося. Якщо дитина впадає в істерику – спокійно перечекайте її, коли дитина заспокоїться – спокійним тоном пояснити їй, що Ви її любите дуже сильно, але її забаганку не зможете виконати з певних причин. В людному місці краще відвести чи віднести дитину в безлюдне місце, так як наявність глядачів ще більше спонукає дитину до бурхливого прояву емоцій.

 

Висновок: Криза 3-х років проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це нібито протест дитини, що вимагає самостійності, яка переросла ті норми й форми опіки, що склалися в ранньому віці. Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити «ні» і бути особистістю — це одне й те саме. Освоюючи саме такі форми поведінки, дитина намагається виявити себе як особистість. Ми хочемо ще раз підкреслити, що «криза 3 років» є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Дитина опановує нові, більш дорослі форми поведінки, і ми повинні з розумінням і турботою ставитися до маленької людини, що пізнає саму себе.

Дитина має бути впевнена в тому, що, як би вона себе не поводила, її завжди любитимуть і ніколи не покинуть. Поважайте ту мужність, що потрібна дитині, яка переживає першу кризу самопізнання. Треба намагатися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого ніж просто цілковитого заперечення.

Як поводитись батькам:

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи часу, щоб самому прийняти рішення.

 

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували. Швидше за все, доведеться не раз повертатися до цієї розмови в інших подібних ситуаціях.

7. Дозвольте дитині діяти самостійно, але контролюйте. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб він не забився. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб він не зник з очей. Хоче є сам ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить йому відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійним дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите йому робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природно, це почуття можна зрозуміти. Адже насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійним. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі маленьких і безпомічних не лають.

Дорогі батьки! Варто набратися терпіння, думати тільки про хороше. Адже, якщо малюк не пройде цю кризу у розвитку, то і особистість його буде не до кінця розвинена. Переломний момент потрібний як малюкові, так і батькам, які мають змінити про свою дитину точку зору, сприймати його, як більш самостійну і дорослу людину.

Допомогти подолати кризу можуть терпіння, любов і віра в можливості малюка. Потрібно зберігати спокій, не дивлячись на всі капризи й істерики дитини. Марно доводити або пояснювати щось дитині, яка в цей момент кричить і плаче, потрібно вийти з кімнати, якщо ви знаходитесь вдома, або відвести його від людей, якщо ви знаходитесь в суспільному місці. При відсутності глядачів дитина заспокоюється, адже їй нема перед ким влаштовувати свої концерти.

Не варто бути у вихованні занадто авторитарним і водночас не можна дозволяти дитині керувати вами. Завжди прагніть домовлятися, пропонуйте маляті альтернативний варіант, разом приходьте до обопільного рішення. Малюк ваш - вже особистість, він починає це усвідомлювати, своїм прикладом показувати йому, що зрілий, доросла людина завжди знайде рішення будь-якої проблеми і спільну мову. Адже ваша батьківська задача полягає в тому, щоб виростить зрілу, гармонійну особистість, а не покірного і зацькованого в усьому людини.

Категорія: Консультацїї для батьків | Додав: StasKO
Переглядів: 9 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: